Майор ТЦК зі Львова: людина, що приносить найважчі звістки
У Львові майор ТЦК щодня повідомляє сім’ям про загибель військових. На тлі “бусифікації” та втоми суспільства він виконує місію, від якої всі відмовляються.
Yerel Gündem 
YEREL GÜNDEM / ЛЬВІВ, УКРАЇНА — 27 ЖОВТНЯ 2025
У Львові майор Сергій Лазюк виконує, мабуть, найважчу місію в українській армії — особисто повідомляє родинам військових про загибель їхніх близьких. Кожен його день починається з глибокого вдиху перед черговими дверима, де на нього чекають сльози, мовчання або заперечення.
Стук у двері, після якого все змінюється
Біля дитсадка майор зупиняється, збирається з силами й натискає дзвінок. За мить лунає крик — мати, чий син вважався зниклим безвісти, падає на лавку. В руках офіцера — конверт із гербом Міноборони з офіційним підтвердженням смерті. «Найважче, коли люди ще сподіваються, — каже Лазюк. — Вони впевнені, що сталася помилка». Іншим родинам звістка приходить у мовчанні — син загинув від удару дрона-камікадзе.
Робота, від якої всі відмовляються
Майор служить у Територіальному центрі комплектування — структурі, що і мобілізує, і повертає військових додому, зокрема загиблих. Колеги визнають: складніше завдання важко уявити, тому підмінити офіцера навіть на вихідних охочих майже немає. Ще нещодавно він працював юристом-укладачем контрактів в архітектурній фірмі, а тепер щодня говорить слова, що ламають життя.
Війна без пауз і виснажене суспільство
Офіційно оголошена кількість загиблих воїнів сягнула десятків тисяч, тоді як західні оцінки — ще вищі. Із 3,7 млн чоловіків призовного віку, за оцінками влади, понад пів мільйона уникають мобілізації. «Усі хочуть перемоги, але ніхто не хоче йти в армію», — визнає рядовий Мирослав Трембецький із патруля ТЦК у Львові.
“Бусифікація” та страх повістки
Міськими вулицями курсують патрулі, яких у побуті називають «бусиками». В мережі з’являються відео перевірок і затримань тих, хто не має права на відстрочку. «Люди реагують вороже, ми стали символом страху, — каже рядовий Андрій Ностер. — Але якщо фронт завалиться, країни може не стати». Дехто живе в ізоляції: 50-річний львів’янин Микола майже рік не виходить із дому; його дружина Юлія повернулася з Італії без сина — підліток лишився там, аби уникнути призову.
Добровольці проти втоми
На тлі ухиляння до українського війська приєднуються іноземні добровольці — 46-річний Лі Джонсон із Белфаста та 48-річний Хелін Гао з Китаю. «Я приїхав довести собі, що здатен на більше», — каже Джонсон, колишній тренер дитячого боксерського клубу. Їхня мотивація контрастує із загальною втомою всередині країни.
«Коли я поруч, їм не так страшно»
На новому військовому кладовищі у Львові — свіжі могили. Обидві родини майор уже відвідував. У кишені — новий конверт, наступна адреса чекає. «Хочу, щоб це закінчилося, — тихо каже Лазюк. — Але навіть після тиші нам доведеться шукати зниклих і повертати тіла. Це може тривати роками». Він перехрещується, дивлячись на ряди хрестів: «Коли я поруч, їм не так страшно».
